Прем’єра, створеної спеціально на замовлення Польського Інституту у Києві, документальної короткометражної стрічки про культурні втрати під час війни, зокрема, про знищені та пошкоджені кінотеатральні приміщення, деякі з них — традиційні партнери Днів польського кіно.

Львівська національна філармонія — колись один із головних майданчиків академічної музики в країні. Зараз вона виконує функції логістичного центру з розподілу медичної та гуманітарної допомоги.   Музику на її сцену повернули українські музиканти, які покинули свої домівки через війну. Вони грають в спустошеному залі заради своїх колег, щоби залучити кошти для їхньої підтримки.

У Львові – понад культурних 2500 пам’яток. Після початку війни місто почало їх завзято захищати. Одні демонтують, інші — обмотують спеціальними матеріалами, а деякі захищають сітками та дерев’яними екранами. Втім, у фокус міської влади потрапляють далеко не всі історичні чи культурні об’єкти. Є низка вітражів у житлових будинках, проігнорованих як неважливі. Тоді до справи захисту пам’яток долучаються волонтери.

Семеро художників із Ужгорода, Києва і Запоріжжя відправили свої родини в безпечні місця та стали на облік у військкомат. Очікуючи на призов, вони налагодили маленьке виробництво портативних печей для фронту неподалік від Ужгорода. На Закарпатті такі пічурки називають «шпор» або «п’єцик». «Якщо в домі є вогонь, то буде людям і надія», — кажуть митці. Раніше у майстерні, де вони працюють проходили художні симпозіуми і резиденції. Тепер — посеред металічних об'єктів і скульптур, художники створюють не тільки шпорики, а й портативні «їжачки», що прекрасно пробивають шини російської техніки.

Війна мала би зводити потреби людини тільки до виживання. Натомість ми бачимо, як містяни піклуються про пам’ятники та монументи. Колись ці маленькі подвиги увійдуть у підручники з історії.

Микита викладав у Чернігівському музичному коледжі кларнет, саксофон та диригування. Коли росіяни почали обстрілювати його рідний Чернігів, він більше не грав. Натомість став волонтером, який розвозить адресну гуманітарну допомогу. Це допомагає Микиті підтримувати своє ментальне здоров’я під час війни. Але чи здатне бодай щось повернути в його життя музику? Події фільму відбуваються за тиждень після зняття блокади з Чернігова.

«Фортеця Маріуполь» – це цикл фільмів, побудованих на відеодзвінках до воїнів, які зараз перебувають в оточенні в Маріуполі на «Азовсталі». З початку облоги режисерка веде розмови з бійцями полку «Азов», розкриваючи їхні портрети. Орест, голова прес служби полку «Азов» перебував на «Азовсталі» з початку оточення Маріуполя. Напередодні свого виходу з вщент розтрощеного заводу, він зняв щемкий фільм-прощання.

«Закарпатський легіон» або 128 окрема гірсько-штурмова бригада з перших днів війни воює на передовій. У новинах розповідають про те, як вони підбивають танки та приземляють ворожі дрони, а президент Байден цитував одного з бійців підрозділу. Бойову злагодженість військових зі 128-ї можна порівняти з найвищим проявом гармонії — музикою. І якщо для ворога вона звучить агресивним та войовничим металом, то для українців — мрійливим ноктюрном. На згадку про тих, хто загинув, і для тих, хто продовжує боронити Україну. Музика: фортепіанна імпровізація у виконанні Іллі Єресько